Други славные

Энциклопедия про сверхъестественных существ, Ангелов, Демонов, пророков, а также сборник молитв и притч Сварожичи Николаева Мы пробудились! Probudilis.ru Русские народные сказки Твой Храм-Религии мира, Славянское язычество, Северная традиция, Нар.медицина, Амулеты, Талисманы и Обереги Січеславська громада Хран Сварги Светлая Русь Язычество Руси, славянская культура, история, обряды Язычество славян Скоро концерт Николая Емелина! Не пропусти Емелин Вечер!

Други славные

Баннер КСО 'Пламя Сварги' К Страннику Школа древнерусской воинской культуры «РУСИЧИ» Славяно Арийская Культура

Славянский календарь

Звідки пішла назва «Україна»
З дитинства манить, зворушує, зачаровує, бентежить утаємничене: «УКРАЇНА».
Історична пам’ять зберегла нам ім’я Вітчизни нашої та наші самоназви: орії, руси,

українці. Але крім цього сусіди дали багато назв нашій землі та нам. На те вони і сусіди… Наприклад, як би не називали недалеку нашу сусідку Німеччину, ми називаємо «Німеччина», росіяни — «Германия», англійці — «Germany», для німців вона є «Deutschland».

Існує багато гіпотез у дослідженні походження та значення слова «Україна», які можна поділити на декілька течій.

Перша течія дослідників пояснює значення слова «Україна» як похідне від поняття «країна», «край».

У посібнику «Історія України» зазначено: «В Київському літописі від 1187 р. вперше зустрічається назва «Україна» як синонім слова «країна», рідна земля».

Й. Л. Рисіч у «Маловідомих сторінках історії України»: «Вживання в літописах імені Україна мало значення край, країна (земля, страна)».

М. Брайчевський у «Конспекті історії України»: «Україна» (від апелятивного терміну «країна»). Ареал застосування — обшир, який і сьогодні звемо Україною. Для літописця «Україна» — це і Середня Наддніпрянщина, і Галичина, і землі над Західним Бугом, і т. д.».

«Українська енциклопедія»: «Назви «Україна» і «Вкраїна» вживались в українських думах та історичних піснях у розумінні «край», «країна», «земля» (а не окраїна)».

О. В. Ковальчук в «Українському народознавстві»: «В українському фольклорі, особливо у піснях це слово вживалося у значенні «земля», «край», «батьківщина». Цікаву гіпотезу висловив київський письменник О. Шокало. За його твердженням земля стала називатись Укранією (прапредківська Земля Сонячної Благодаті)».

С. Шелухін у праці «Україна — назва нашої землі з найдавніших часів»: «В старих пам’ятках, наприклад, в Іпатіївському літопису, Татарському літопису, Пересопницькому Євангелії 1556 року, у географів XVI ст. «Україна» не вживається в значенні пограниччя, окраїни. Тут це окрема земля, область, «страна» з своїми межами. Пограниччями й окраїнами».

«Короткий довідник з історії України»: «У 1987 році М. Ткач висунув свою гіпотезу. Зокрема, він зазначав, що слово «Україна» семантично споріднене зі словами: сторона, берег, країна, краяти. Останнє слово в свою чергу близьке до форм «ділина», «поділ», «Уділина». «Тобто, — пише дослідник, — територія, що відділяє мене (плем’я, народ) від іншої людськості, і є наділеною (украєною) мені украй як Батьківщина... Україна — ... назва означала поняття «край», «земля».

«Шкільний словник з українознавства»: «Дослідник Б. Чепурко у 1991 р., розділяючи попередню гіпотезу, розширив її космологічно-символічним аспектом. Він писав: «Очевидно, це і є радість (рай) — «раїна сонця, «край» вічної гармонії, причина «Краю», земного відображення раю, споживача і перетворювача енергії сонця».

«Географія України»: «Назва Україна означає «країна», «край», «рідний край». Назва нашої держави — Україна — означає буквально «земля виділена для нас із загалу, відокремлена від решти», або «наша власна земля».

В. Д. Баран «Давні слов’яни»: «Все це дозволяє нам приєднатися до С. Шелухіна та Н. Яковенко, які схиляються до думки, що літописні «України» слід розуміти не тільки як порубіжжя, а як синонім понять «країна», «край», похідні від праслов’янського «krajь», «ukraj», тобто віддалений шматок землі», «віддалена частина території», ширше — «певна територіальна одиниця» [Шелухін, 1926; Яковенко, 1997, с. 11]».

В. Скляренко «Звідки походить назва Україна»: «Андрусяк М., Франко З., Скляренко В. вважають, що край — це країна, рідний край, земля, населена своїм народом».

О. Братко-Кутинський у «Феномені України» зазначає: «Назва нашої землі, нашої держави і нашої тисячолітньої традиції — «Україна» — означає буквально — «земля, виділена для нас із загалу, відокремлена від решти», коротше — «наша власна земля». Реставруючи світогляд наших далеких предків, маємо припустити, що в давнину слово Україна найімовірніше несло в собі такий зміст: «земля, виділена нам Богом…».

Виходячи з попереднього, можна зазначити, що автори одностайні у ствердженні винятковості території, що має нині назву Україна. І це підтверджують все нові і нові різноманітні дані досліджень. Винятковість нашої Вітчизни та пращурів наших, як першоджерело розвитку цивілізації незаперечна. І приємно знати тих наших, що відчувають цю велич у собі та множать її серед інших. Друга течія дослідників вважає стверджує, що слово «Україна» означає — «край якоїсь території», «окраїну».

О. Субтельний у книзі «Україна: історія»: «Україна — значить «земля, що лежить скраю». Це влучна назва для країни, розташованої на південно-східному пограниччі Європи, на порозі Азії, по окраїнах Середземноморського світу, з обох боків колись важливого кордону між лісом, де ховалися від небезпеки, і відкритим степом».

Все комусь хочеться, аби наші пращури десь та від когось ховались, а ми, мавпуючи з цього фантому, були б такими ж переляканими.

Д. І. Дорошенко в «Історії України»: «Чисто географічне значіння й означало поняття земель пограничних: ця назва — «Україна». Сама назва «Україна» стає знову назвою географічною для означення окраїнної землі».

І. Крип’якевич у «Короткій історії України»: «Наш рідний край називають Україною. Названо його так тому, що він лежить на краю Європи, в сусідстві коло Азії».

Ковальчук О. В. у праці «Українське народознавство»: «За теорією Макса Фанера, слово «Україна» перейшло із загальних назв у власні й означає «пограничні землі», «окраїни»; за висновками викладача КДПУ Миколи Скиби, термін «Україна» вживається у багатьох говорах у значенні «узлісся», «край лісу»; а українець — у значенні «людина, яка живе на узліссі». Ця назва рухалася зі сходу, де переважає степ, поле і пов’язана із козаками, які селилися на узліссях». Напевне, щоб ближче було тікати до лісу? Тоді то були не козаки, не воїни. Історична ж земля Запорожжя розташовувалась завжди у степовій зоні. До чого тут узлісся?

«Історія України з прадавніх часів до сьогодення»: «Назва «Україна» означала — «край хрещеного світу». Що у такому випадку тоді казати грузинам та вірменам, які були та є християнами? І їх країни лежать якраз на «краю хрещеного світу», але назви їх країн аж ніяк не пов’язані з «краєм хрещеного світу».

«Енциклопедія українознавства»: «Назва Україна — слов’янського походження й означала первісно «пограниччя», «окраїну», «пограничну країну».

В. Багринець у праці «Що в імені твоїм, Україно?»: «Грушевський М. зупинявся на значеннях то окраїна, край, то пограниччя. Потебня О., Никонов В., Стрижак О. бачать край чи конструкцію у края як пограничну територію. По-іншому розглядав назву нашої землі А. Веліканов. На його погляд, назва Україна походить від того ж кореня, що й санскритське слово укрійя, тобто пагорб, бугор, і означає рубіж, який охороняється сторожовими курганами». Таза Ю. Лісовим в його «Індоєвропейці — арійці»: «Геродот називає край обабіч Дніпра, на 40 днів ходу від його гирла до півночі, Геррос. Це зложене слово: ге (по-грецьки земля) і з назви тої землі Рос». Тобто, навіть за часів Геродота, коли кургани відігравали вагому роль у житті суспільства наша земля, навіть сусідами, не зветься «Земля пагорбів, що є кордоном». О. Трубачов «Лингвистическая периферия древнейшего славянства: Индоарийцы в Северном Причерноморье», гадає, що назва анти, яких Грушевський вважав предками українців, пов’язана з давньоіндійським словом anta (кінець, край): анти займали південно-східний край слов’янства, відомий згодом під назвою Україна.

Як підсумок, щодо безпідставності даного напрямку бачення походження назви «Україна» можна привести слова О. Братка-Кутинського з його праці «Феномен України»: «Поширене, але поверхове пояснення цього слова зводиться до того, ніби слово Україна означає — «земля, що лежить скраю». Такої думки дотримуються, зокрема, російські історики, які переконують себе й усіх, ніби наші землі є окраїною Росії, звідки й назва. Однак слово «Україна» набагато старше від самої Росії. Коли це слово вже писалося у давніх документах як назва нашої держави, то ще не існувало не тільки Росії, але й бодай маленького Московського князівства, а майбутня столиця Росії — Москва була пограничною заставою київських князів на околиці України.

Канадський професор Орест Субтельний, автор англомовної історії України, розуміє безглуздість претензії російських істориків, однак підхоплює їх тлумачення терміну, твердячи, що Україна це таки «земля скраю», але вже не Росії, а Європи. Пан Субтельний, однак не може пояснити чому Україна, на якій міститься географічний центр Європи, а не, скажімо, Шотландія, є «землею скраю». Він не може також вказати, яка конкретна європейська держава (згадаймо, що Росії тоді ще не було) могла надати нашій землі назву Окраїна? Такої держави тоді просто не існувало. Не могли ж сусідні невеликі князівства чи королівства молдаван, валахів, чехів, угрів, литовців або поляків назвати своєю «окраїною» могутню Київську імперію, що простяглась від Чорного моря — до Балтійського і від Карпат до Кавказу».

Третя течія це мішано-неузгоджені гіпотези, подібні до гіпотези, викладеної у праці «Ми — українці» «Енциклопедія українознавства»: «Край — Україна — це точне визначення і окресленість у просторі, бо водночас назва нашої країни є землею, де ми мешкаємо і краєм-окраїною її. В усякому разі цілком імовірно, що інші народи, як у випадку з антами, могли сприймати українців як «окраїнний народ». До речі, «Оукраїна» — давне написання назви нашої землі. Б. П. Чепурко у «Небесній родині»: «Україна»: край-центр (пуп-середина); край-окраїна (край землі, пограниччя, на якому розграничуються повноваження, кристалізується духовне ядро етносу); край — вся територія, вся цілість; країна, внутрішня частина, наша вкраяна долька у білому світі».

Подібні теорії відповідають діалектиці у формі єднання та боротьби протилежностей. Але, на жаль, так і не дають відповіді, що ж означає «Україна».

Є четверта течія.

В. Багринець «Що в імені твоїм, Україно?»: «Наші далекі предки називалися уктріянами, тобто укими, ученими триянами — троянами. Протягом тисячоліть етнонім зазнавав змін і набував форми українці. Видозмінювався і хоронім, який остаточно утвердився у формі Україна».

Таку та подібні теорії заперечують П. П. Толочко та О. Братко-Кутинський.

П. П. Толочко «Від Русі до України»: «Іноді говорять, що ця назва має у своїй основі давній етнонім й походить від імені племен укрів, укранів, яке з найдавніших часів мешкало на середньому Подніпров’ї. Проте це думка не підтверджена, оскільки писемні джерела не мають будь-яких свідчень про міфічне українське плем’я або народ, назва якого хоча б віддалено перегукувалась з назвою «Україна».

О. Братко-Кутинський «Феномен України»: «Деякі дослідники намагаються довести, що серед давніх арійців існував загадковий народ укрів, який нібито й заснував свою державу Україну. Кілька років автор витратив на пошук згадок про цих укрів у міфології, історичних документах, мовознавстві, але безуспішно... Довелось визнати, що історія укрів реально існує лише в гіпотезах їхніх прихильників. До того ж муляли запитання: «в який спосіб від назви «укра» утворилась не «Укрія», а «Україна»? Ні, не фантомні укри дали нам цю назву!».

Можна було б і далі продовжувати цитатний матеріал, але і цього достатньо, щоб переконатись у певній спрямованості авторів, прихильників тих чи інших течій. Викладені попередньо бачення значення назви «Україна» викликають повагу прагненням пояснити її. Але деякі подання мають досить суттєвий недолік. Це тенденційна однобокість висвітлення питання, що базується у більшості випадків на припущеннях, які, у залежності від особистих симпатій чи антипатій до нашої Вітчизни, домінують у цих теоріях. Також прослідковується невпевненість деяких авторів у своїх поданнях, і тому вони витрактовують їх за допомогою певних особистих доосмислень. Це результат того, що підхід не є комплексним, бо береться лише лінгвістичний аспекті абсолютно не приділяється увага іншим, не менш важливим. Приступимо до питання про час виникнення, світоглядові причини походження та значення слова «Україна».

«Україна» — історичний аспект.

«Україна» — світоглядовий аспект.

«Україна» — словотворчій аспект.

Аспекти — тісно пов’язані між собою, взаємодоповнюючі та взаємотворчі.

Плавно перетікаючи з покоління в покоління, войовничий дух Орія завжди панував у нас.

Вітчизна існувала як найбільша держава світу — Велика Русь, що розкинулась на безмежних просторах: «Наш край називали... Велика Русь».

Традиція назви Русь є давньою: «Індоєвропейці зачали емігрувати з України яких 5000 років тому. І нині ми бачимо, що в записках емігрантів з України на їхніх нових місцях поселення вони самі та їхні сусіди називають їх Русинами. З увагою на те, що назва Русини для емігрантів з України записана в Орієнті вже 5 тисяч років тому, треба припустити: ці емігранти прийшли на нові землі вже з отою назвою Рус, Русини».

«Дуже цікаві відомості сповіщає «Псевдо-Захарій», сирійський письменник. У нього є виписка з сирійського документу 555 року про «Русь»: це, мовляв, «рослий, могутній нарід», який мешкав по Дінцю, на північний захід від Озівського моря, себто приблизно у Придніпров’ї».

Руси, русини — Русі сини, іменували себе наші пращури. У рік 6420 (912), у договорі між Великою Руссю та Візантією є даний етнонім. «Уб’є християнина русин», там же «Руси» (у даному документі — русин (однина), руси (множина)).

М. Грушевський зазначає: «Старе історичне ім’я, створене епохою державного життя «Русь», русин, — збереглося на Західній Україні. Старе ім’я «Руси» в Західній Україні (Галичині та сусідніх областях), в значенні саме українського».

«Русь — у давньоруських писемних пам’ятках має чотири значення: етнічне — народ, плем’я тощо; соціальне — суспільний прошарок або стан; географічне — як територія, земля; політичне — держава.

Андрій Клос. Ім’я Вітчизни. — Nікополь, 7511 (2003)

Далі буде...

 

Создаем проекты:

Други славные

Познавательный ресурс «Славянские имена» Живое слово Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-видання Княже Місто Світанкові роси. Народні ляльки, дерев'яні вироби, обереги... ПРАНАВЕДъ Любосвет : стать Человеком Культура славян Русская музыка

Други славные

Славянский Информационный Портал СВЕНТОВИТ Проект РОДобожие - Славяно-Арийская Культура - Наследие Предковъ. Радио Русич Русь Былинная, Русь Богов и Героев Русь Балтийская Международный творческий конкурс Святослав Хоробре Ведическая мастерская Социал-Патриоты Черноземья ДРЕВО - Община Русской Народной Веры в Латвии. Путь предков. НАСЛЕДИЕ http://www.zjiva-voda.do.am/ http://rod_vera.blog.tut.by/ Русская живопись Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» Iзборник. Історія України IX-XVIII ст. Не лишайся осторонь! Завітай на Портал українців Донеччини - =НАША ХАТА= ”maidan.org.ua” Многое о «Душе», «Духе», «Совести» Славянский мир Славянское Язычество, - сайт создан в 1999 году, - старейший и крупнейший в сети Языческий ресурс, с 2010 года сайт работает в формате Родноверческой энциклопедии на движке википедии. Доспешня – место встречи странников КРАСНОЕ СЕЛО. НОВОСТИ. ФАКТЫ. КОММЕНТАРИИ. АНАЛИТИКА. - Goosha.Ru

Мы в сети

Читать dari_svet в Твиттере Читать darisvet в Facebook

Голосование

Нравится ли вам сайт?
 

Статистика

Яндекс.Метрика

Други славные

ПЕРУНОВ ОГОНЬ - бесплатная библиотека электронных CHM книг о древних славянских героях. Славянское фэнтази, исторические романы, художники-славянисты, былины, сказки. Ведический инфо-портал - www.vedu.forumbook.ru Древо - Общество Славянской культуры в Латвии Русская культура. Домоводство. Ремесла. Ярмарка мастеров Пища Ра – Древняя цивилизация Славяно-Ариев – возврат из забвения Общественное движение ВОЛНА 'Русич, прозри!'  Колокрыж Мы-кривичи Eruslan.net Славянское новостное сообщество Славянский портал Славянские родители Русский культурный центр Крыма РОДное радио - Аркона-ФМ Сва Слава. Родноверие (Язычество) в Самаре. Создан во славу Богов Родных, во благо Родины. Наша цель - развитие Родноверия в Самаре, восстановление Русской Идеи, сохранение Русской Культуры, борьба с негативным влиянием Запада. Сказы Велеса. Журнал Родноверие Дружина Рода