Лавка
Браслеты Бусы Гимны (молитвы) Календы Керамика Книги Кошели Мастер-классы Мечи Обереги Одежда Очелья СумкиСписок всех товаров |
|
Расширенный поиск |
|
Показать корзину | |
Ваша корзина пуста.
|
Поэзия
Звідки пішла назва «Україна». Частина 4 |
Але не забули русини про Велику Русь. І назви функціонували паралельно: Русь, Україна. «Одночасно з назвою «Україна» в офіційних документах, літописах, літературних творах вживалася назва «Русь». «Наш край називали ще Велика Русь, Мала Русь, Україна-Русь, Русь». «Сам факт того, що Київщина мала в свій час назву «Велика Русь», М. І. Шекер з посиланням на літературу (Л. В. Череплин. Исторические условия формирования русской народности до конца XV в. // Вопросы формирования русской народности и нации. Сб. статей. — М., Л., 1958. — С. 85–86) пише: «До кінця XV ст. Київ включався в територію «Велика Русь» як “головний город всієї Русі”». «У литовську добу, починаючи з XIV ст., у вжитку продовжує домінувати етнонім «Русь», що йде від київського періоду історії, а саму державу нерідко називають Литовською-Руською». За аналогією — «Русь яка? — Литовська». «Крім власне Литви, кордони Русько-Литовського князівства окреслювались білоруськими землями, Правобережною Україною і Чернігово-Сіверською. Після приєднання земель колишньої Південно-Західної і Західної Русі Литовське князівство стало великою державою, у якій понад 90 відсотків складали українська та білоруська народність».
«Назва «Русь» у розумінні «Україна» широко вживалася в литовсько-руських літописах». У самому Великому Князівстві Литовському, яке розташовувалось на частині земель колишньої Великої Русі і в якому лише правила жмудська династія (як до того в Великій Русі «варязька»), користувалися також «Руською правдою» та державною руською мовою. Отже можна розглядати Велике Князівство Литовське не як нове державне утворення, а як продовження державницької традиції Великої Русі, лише з новим центром у вільному від татаро-монгольського впливу місті — Вільно. Так само, як пізніше державницький звичай Великої Русі продовжувався у Коші Війська Запорозького до 7283 року (1775). «1256 рік, 1263 рік. Хроніка Литовська і Жмойтська: «По смерті Радзівілові Миксайло, син його, вступив на князівство Новгородське і Подляськоє, также, і все країни русскіє от Вільна аж до жродел Неманов очистим держал правом». «В 1580 р. польський король Стефан Баторій у своєму універсалі звертається «к Україні Руській, Київській, Волинській, Подільській і Брацлавській». Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний в листі до польського короля (1622 р.) пише про «Україну, власну, предковічну вітчизну нашу», згадує «городи українські», «народ український». В літописі Самійла Величка (початок XVI ст.) зустрічаються такі назви: «Україна обох сторін Дніпра», «обої України», «Україна сегобічна», «Україна тогобічна», «Козацька Україна», «Козацько-руська Україна Малоросійська», а також такий відомий вираз, як «Зо всею Україною і Войськом Запорожським». «У цілому територія автономії, названа Військом Запорозьким, займала 200 тис кв. км, її ще називали Україною, Старою Руссю, Руською землею». Зі Старої Русі, Руської землі, з землі Запорожжя, з Микитинської Запорозької Січі (тепер місто Нікополь) почав визвольну війну гетьман Зіновій Богдан Хмельницький. Він говорив: «Бог дав мені, що нині я одновладний самодержець руський!» «Від початку визвольної війни середини XVII ст. ідеї відродження «Руського князівства» набувають практичного змісту». «Б. Хмельницький називав свій народ руським, руської віри, а територію його розселення — Руссю: король повинен присягнути «народові руському» і попереджав польський уряд, що “чвари не припиняться доти, поки Русь не буде такою, якою вона була з давніх часів”». «У лютому 1649 р. під час переговорів гетьманської адміністрації з польськими комісарами на чолі з А. Киселем у Переяславі Б. Хмельницький уперше чітко визначив україно-польський кордон — по лінії Люблін–Краків. І це не дивно, адже на правобережжі Вісли насильницьке окатоличення й ополячення населення розпочалося лише наприкінці XV – на початку XVII ст., і там відчувався значний вплив «руської» віри. Зважаючи на це, найкардинальніша частина козацтва вимагала встановлення кордону з Польщею вздовж Вісли». «Б. Хмельницький бажав визволити весь «руський народ по Віслу». За кордоном називали Україну Руссю, а українців — русинами (русами), проводячи чітку грань між ними і москвинами. Останніх аж до початку ХVІІІ ст. знали також як москвичів, московитів, чи москалів, а їхню батьківщину — як Московію». 1658 р. — Гадяцький договір: «Україна у складі трьох воєводств — Брацлавського, Київського й Чернігівського під назвою Велике князівство Руське — переходила до складу Речі Посполитої як рівна з Польщею і Литвою». «До середини XIV ст. назва «Русь» вживалася лише для означення Київської Русі та Галицько-Волинської Русі. В середині XV ст. Галицька, Черемиська, Львівська і Сяноцька землі були об’єднані в Руське воєводство з центром у Львові. Населення багатьох районів України, зокрема західної її частини, ще задовго до вживання в сучасному розумінні назв «Росія», «росіяни», і до кінця XIX — початку (середини. — А. К.) XX ст. називало себе «русинами», тобто вело свій родовід з Київської чи Галицько-Волинської Русі. Ще й досі частина українців, що живуть у Словаччині, називає себе «русинами-українцями». «Русинами» називають себе жителі деяких районів Закарпаття, окремі українські громади Югославії і Румунії». Велика Русь украюється, стає Україною Руссю і чекає свого часу воскресіння. Духовно ж нечистоплотні сусіди намагаються привласнити історичну назву, надаючи її лише одній з багатьох частин Великої Русі — Московії, яка є лише її околицею-окраїною. «Іван III був першим серед московських князів, що вжив титул «Государ усієї Русі» у взаєминах з чужою державою. Було це 1493 р. під час переговорів Москви з Литвою. Це мало особливу вимову у стосунках з Олександром, який мав титул «Великий князь Литовський і Руський». Прагнення прилучити до себе велич та енергетичний потенціал Великої Русі була марна справа, не прижилось у них наше ім’я. І мають сусіди, з 1713 року, насправді, лише деформовану через грецьку мову назву «Росія». Тож між Руссю та Росією є велика різниця, і це треба чітко усвідомлювати. Назва Київська Русь, відносно Великої Русі, штучно створена московськими імперськими істориками, — це спроба підмінити історичні реалії. «Політична назва «Київська Русь» з’явилась значно пізніше. Сучасники ж називали свою державу «Руською землею» або «Руссю», а в XII ст. — «Вкраїною». Настав час повернути нашій Вітчизні істинне, велике ім’я — Русь. А нам — наше — русин. Підводячи підсумок, можемо зазначити, що протягом тисячоліть є чітка лінія імені нашої Вітчизни — Русь. Але у різні періоди, в залежності від об’єктивних обставин, вона була — Русь, Велика Русь, Україна Русь. Виникнення назви Україна у другій половині XII сторіччя було зумовлене поєднанням аспектів історичних, світоглядових та словотворчих. Насадження чужоземної релігії та світогляду було причиною занепаду Великої Русі у зв’язку з втратою основного джерела економічного збагачення, зовнішньої військової експансії, та було передумовою міжусобиць. Міжусобиці потягли за собою подальший розпад та украєння Великої Русі, наслідком чого і було переоформлення геополітичної конфігурації та виникнення назви Україна Русь — Україна. Історія Вітчизни має можливість звільнитись від різночитань у назві Вітчизни у різні періоди. Період до 6695 року (1187) має назву — період Русі та Великої Русі, звільнившись від штучної назви Київська Русь, після — період Украяної Русі, України. З появою назви Україна остаточно завершився період імперської Великої Русі. Русь була змушена повернулась у свої попередні, природні межі, з яких свого часу починала, але вже стала зватись Україною Руссю, не бажаючи визнавати даний стан речей (занепаду), прагнучи відродження на імперських просторах. І як між життям та смертю лиш мить, так між смертю та народженням — лише момент. Вмирання першої Великої Русі та зародження нової Великої Русі в Украяній Русі — процес закономірний. І як попередня Велика Русь йшла століття до величі, так зараз Україна Русь йде до воскресіння Великої Русі, і запорука тому — справи наші. Україна Русь. Наголос над літерою «а» є закономірним. Щоб бути самим собою та знати себе, мати свій світогляд, бути сином Вітчизни — русином, треба вірно ставити наголос. Вірний наголос — сила. Від Україної Русі до Великої — один крок. Треба лише зробити його. Андрій Клос. Ім’я Вітчизни. — Nікополь, 7511 (2003) |